Топ 10 пам’яток Києва

1. Софійський собор – найбільша архітектурна споруда, побудована великим князем Ярославом Мудрим в 1037 р., яка зберегла до наших днів не тільки багатство стародавньої архітектури, а й мальовниче оздоблення XI століття – мозаїки та фрески (260 кв.м справжніх мозаїк XI ст. та близько 3 тис. кв.м фресок). Релігійні та державні ідеї того часу знайшли втілення у мистецькому образі Софії Київської. Ансамбль мозаїк прикрашає головний вівтар храму Софії. Увійшовши до Собору, погляд приковує велична постать молитви богоматері Оранти (Божа мудрість), розміщена у склепіння вівтаря.

Фрески Софійського собору — найцікавіше джерело відомостей про життя княжого двору й тодішнього побуту. Це єдине зібрання живопису часів Київської Русі. На стінах собору збереглися графіті – давньоруські написи, які є найважливішим документом датування розписів. Очевидно, у центральній частині будівлі роботи виконані в 40-ті, а в галереях — у 60-ті XI ст. Мозаїки та фрески Святої Софії Київської — визначна пам’ятка середньовічного монументального мистецтва. Поряд із уславленими ансамблями Равенни, Венеції, Монреалі, Дафні, Палермо, стародавнього Константинополя вони займають чільне місце у скарбниці світової культури. Софійський собор внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

2. Михайлівський Золотоверхий Собор – найдавніша і найбільша православна святиня Києва, закладена онуком Ярослава Мудрого, князем Святополком Ізяславичем на території Дмитрівського монастиря згідно з літописом 1108р. і присвячена небесному покровителю архангелу Михайлу. Спочатку храм був дерев’яним, через кілька десятиліть церква була перебудована в кам’яну. Ім’я «Михайлівський» монастир отримав, найімовірніше, на честь покровителя Києва – Архангела Михайла. За іншою версією – Михайлівський монастир було засновано першим київським митрополитом Михайлом. Ім’я “Золотоверхий” було даровано завдяки тому, що це був перший собор із золоченими куполами, виготовленими з цілісного листового золота.

Після Києво-Печерської Лаври – Михайлівський Золотоверхий стає другим місцем у Києві за паломництвом. У ньому лежали останки кількох поколінь київських князів, що свідчить про вагому роль собору у суспільному житті міста та держави. Михайлівський собор славиться своїми фресками та мозаїкою, яку мистецтвознавці назвали новим віянням в еволюції живопису Стародавньої Русі. Найзнаменитішою святинею монастиря стали мощі святої великомучениці Варвари, доставлені дружиною князя Святополка, дочкою візантійського імператора Олексія, яка носила у хрещенні ім’я Варвара. У 1240р. монастир був пограбований ордою хана Батия.

Новий етап розвитку Михайлівського монастиря – XVII-XVIII ст., влада та вплив монастиря зростав, у його розпорядженні були величезні території та села (Бородянка, Трипілля, Мотовилівка та ін.). У кінці XVIII ст. було відкрито скит Михайлівського монастиря, який отримав назву “Феофанія”. У ХІХ ст. на території монастиря існував справжній готельний комплекс, який обслуговував паломників. На поч. ХХ ст. тут було багато парафіян, проходили величні богослужіння. Після Лаври Михайлівський монастир посідав у Києві друге місце за кількістю парафіян та паломників. У 1937р. собор було підірвано. Цінні мозаїки та фрески встигли перенести до Софії Київської, але частину шедеврів (мозаїка “Дмитро Солунський”, фреска “Святий Миколай”, верхня частина фрескової фігури Самуїла та ін.) були вивезені за межі Києва. У 2000р. монастир відновлено.

3. Золоті Ворота – єдина брама, що збереглася з часів Київської Русі. Золоті Ворота з’явилися за часів князя Ярослава Мудрого і згадуються в літописі 1037р. Ця найстаріша оборонна споруда Київської Русі служила головною брамою стародавнього Києва, а сьогодні є символом столиці та однією з його головних пам’яток. Якщо підійти з боку Золотоворітської та заглянути всередину через залізну герцю, то можна розглянути залишки стародавніх пілонів різної довжини, викладених у давній візантійській техніці «opus mixtum». Збереглися і фрагменти прикладок, виконаних у техніці кладки ХІ ст. Це сліди зміцнювальних конструкцій, що з’явилися після деформації стін та склепінь воріт після спроб штурму.

4. Хрещатик – головна вулиця Києва (1,3 км), розташована між Європейською та Бессарабською площами, перетинаючи головну площу столиці – Майдан Незалежності. За часів Київської Русі частина Хрещатика (від Майдану Незалежності до Європейської площі) називалася Перевесище та знаходилася за межами Києва. Місцевість ця була вкрита лісом, в якому місцеві князі влаштовували полювання на дрібних звірів та птахів за допомогою «перевісів» (мереж). Існує безліч версій походження назви вулиці. На думку деяких дослідників назва «Хрещатик» походить від назви місцевості «Хрещата долина» (ще одна назва місцевості, що утворилася через розташовану тут дорогу вздовж струмка).

Є версія, що в кінці XVIII ст. назву «Хрещатик» мала вулиця Набережно-Хрещатицька, яка починалася тоді від Хрещатицьких воріт, збудованих на місці нинішньої Поштової площі. Від цих воріт до нинішньої Європейської площі проходив Хрещатицький шлях. Активна забудова Хрещатика припадає на рубіж XVIII—XIX ст. Спочатку забудували ділянку від Європейської площі до вулиці Прорізної. У 1837р. вулицю продовжили до Бессарабської площі, давши назву Хрещатицькій. З 1869р. закріпилася назва Хрещатик. До початку 1940-х вулиця була забудована 3-4-х поверховими будинками, що столи суцільним фасадом, а ширина її становила 35 м.

Сьогодні Хрещатик – це не лише центральна вулиця столиці, а й головне місце відвідування туристами. У вихідні та на свята тут перекривають транспортний рух і вулиця стає пішохідною. У такі дні тут проводяться концерти, громадські заходи та ін. Уздовж Хрещатика розташувалося безліч офісів, магазинів, бутіків, ресторанів, кафе та пабів, а також торгові центри ЦУМ та «Глобус».

5. ТК «Арена Сіті» – торговий комплекс та одна з найпомпезніших будівель, розташованих на розі вулиць Басейної та Великої Васильківської. Кут будинку № 1 по Васильківській побудований у 1896р., у 1899-1900рр. – частина комплексу з боку Бессарабської пл. та Басейної, 2, а у 1900-1901рр. – частина по вул. В.Васильківської, 3. Ці три частини настільки схожі по оформленню, що сприймаються як одна велика будівля (арх. А.Краусс). Спочатку будинок належав комерційному раднику та власнику десятків будинків у центрі Києва — Миколі Попову, який заробляв величезні гроші від оренди.

На перших поверхах розміщувалися магазини та кав’ярні, на верхніх – дорогі мебльовані кімнати, першокласні готелі “Оріон” та “Берлін”. З 1920-х тут розмістилася робітнича поліклініка ім.Леніна, а в 1930-х ще й студентські гуртожитки та квартири робітників “Ленінської кузні”. У повоєнні роки у будівлі була міська лікарня. У 1980-х з будівлі виселили установи та мешканців, повернувши будівлі торгове призначення. Після реконструкції у 2005р. комплекс прикрасили ліпниною, панорамними ліфтами, фонтанами, домінує баштова система. Сьогодні тут розмістилися виставки, офіси, ресторани та клуби – «Пінчук АртЦентр», Skybar та «Мандарин Плаза».

6. Андріївський узвіз – одна з найкрасивіших вулиць та візитна картка столиці. З давніх-давен була сполучною ланкою між Верхнім і Нижнім містом. Свою назву вулиця отримала на честь св.Андрія Первозванного. За легендою, на місці Дніпра раніше було море, яке пішло, підкоряючись св.Андрію. Той піднявся на вершину пагорба і поставив там хрест. Вода пішла, а на її місці звели Андріївську церкву. За часів Київської Русі узвіз був найкоротшим шляхом, щоб дістатися з Верхнього міста до Нижнього, в якому розташовувалися міський порт та ремісничі квартали.

У 1711р. згідно з наказом київського губернатора проїзд між Замковою та Андріївською горами розширили, завдяки чому узвіз став придатним не лише для вершників та пішоходів, а й для возів, запряжених кіньми та волами. Піднімаючись крутим спуском торговці втрачали товар, який падав з возів, і з того часу і з’явилася приказка: “Що з воза впало, то пропало”. Внизу знаходилася брама, де купці платили митний збір, а збирачі податків збирали товари, що впали.

У народі узвіз також називають столичною вулицею червоних ліхтарів. Щоправда, у яких саме будинках знаходилися будинки терпимості або, так звані, публічні будинки, думки розходяться. Дехто запевняє, що один із 9-ти будинків, що діяли на узвозі, був розташований у будівлі нинішнього театру “Колесо”. А інші стверджують, що жоден із них не зберігся, оскільки всі будинки були дерев’яними, і пізніше їх знесли. Але факт наявності будинків на Андріївському підтверджується в історичних документах: у XVIII ст. вулиця не вважалася престижною, тому на ній існували “обителі для жінок легкої поведінки” до середини ХІХ ст.

На рубежі XIX-XX ст. була зроблена найбільш істотна забудова Андріївського узвозу. Надворі стали обгрунтовуватися відомі особистості – вчені, художники, письменники, скульптори, композитори. Сьогодні тут можна побачити безліч найцікавіших пам’яток: Андріївську церкву, Замок Річарда, музеї, галереї, сувенірні та антикварні магазини, мистецькі майстерні. Особливу унікальність ця вулиця представляє завдяки відомим особам, які проживали на ній у різні часи. Цей узвіз є одним із найулюбленіших місць гостей столиці та киян.

7. Поділ – найстаріша частина столиці, яка називається у Стародавньому Києві як «нижнє місто», розташована біля підніжжя Дніпра і є одним з історичних районів. Поділ спочатку розвивався як портова частина міста, де селилися ремісники та велася активна торгівля. Центром Подолу вважалася нинішня Контрактова площа, де проводились торги. З кінця XVIII ст. тут відбувалися щорічні контрактові ярмарки. Після пожежі 1811р. Поділ почав активно забудовуватися.

І сьогодні можна побачити безліч церков, пам’яток архітектури та музеїв. Затишні кафе та ресторани розташувалися на основній вулиці Подолу – вул. Сагайдачного, що з’єднує Контрактову та Поштову площі. З Поштової відкривається чудовий краєвид на набережну, Труханів острів та Пішохідний міст. Тут знаходиться головна річкова станція столиці – річковий вокзал, що нагадує гігантський білий корабель. Набережна біля річкового вокзалу після її нещодавньої реконструкції стала місцем не лише для відпочинку, а й для проведення культурно-масових заходів.

8. Києво-Печерська Лавра – заснована у 1051р. ченцем Антонієм, який створив тут перші молитовні громади, оселившись у печерах майбутнього Печерського монастиря. Саме від печер і бере свою назву монастир. На прохання Антонія, князь Ізяслав подарував монастирю територію, що включає всю гору над печерами. У 1062р. монастир було названо Печерським. З кінця ХІст. починає засмучуватися територія монастиря. Були зведені Успенський собор, Троїцька надбрамна церква та Трапезна. Саме у стінах Печерського монастиря у 1113р. літописець Нестор пише «Повість временних літ» — основне джерело сучасних знань про Київську Русь.

Статус Лаври монастир отримав у 1688р. Лавра – це почесне звання, яке присуджувалося лише великим та значним монастирям. Києво-Печерський монастир стає духовним та культурно-просвітницьким центром. У середині XVIII ст. було сформовано унікальний архітектурний ансамбль Лаври, що зберігся донині. Києво-Печерська Лавра стала найбільшим монастирем Київської Русі, площа якого складала близько 30 га. Територія монастиря включає ближні і далекі печери.

Варто відзначити Дзвіницю (96,5 м), яка до XXст. була найвищою будовою у Києві. У 1920р. монастир закрили, зробивши на його території музейне містечко. У 1941р. було підірвано Свято-Успенський собор. Тільки з 1988-го Лавру було відкрито, а 1990р. внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У 2000р. відновлено Успенський Собор. Сьогодні на території Лаври є музеї, унікальні святині, а в печерах зберігаються мощі святих.

9. Монумент «Батьківщина-мати» – відкритий у 1981р. на День Перемоги, входить до десятки найвищих статуй світу, висота якої 102м. Спорудження з нержавіючої цільнозварної сталі має вагу 450т. Статуя символізує жіночий початок, силу духу українського народу та встановлена ​​на схилах Дніпра так, що видно навіть у далеких районах Києва. Усередині монумента змонтовані два ліфти і розташовані оглядові майданчики, звідки відкривається чудовий краєвид на місто. Один майданчик розташований у ногах статуї на висоті 36 м (висота 12-поверхового будинку), інший – на висоті 91 м (з заднього боку щита над пальцями лівої руки скульптури). Сьогодні це найбільша скульптура в Україні, внесена до “Книги рекордів України”. Біля підніжжя монумента розташований музей України у Другій світовій війні.

10. Маріїнський парк – раніше називався Царським, де влаштовувалися паради. Основоположницею парку вважається імператриця Марія, дружина Олександра ІІ. Прибувши після коронації до Києва і слідуючи європейській та Петербурзькій моді розбивки парків, імператриця веліла на місці палацової площі та військового плацу розбити парк в англійському стилі. Також назву парку пов’язують з ім’ям ще однієї царської особи Марії Федорівни, дружини імператора Олександра III, яка жила в Києві 2 роки, займаючись організацією шпиталів та санаторіїв для поранених під час І світової війни.

Саме тут Марія Федорівна дізналася про зречення імператора і була відправлена ​​на еміграцію. Досі розходяться думки істориків про особу, на честь якої названо парк та однойменний палац. Поруч із палацом розташований оглядовий майданчик, з якого можна помилуватися річкою Дніпро та лівобережжям столиці.