Топ 10 старовинностей Києва

1. Дитинець – точка відліку нашої держави. Історія київського дитинця відходить до часів розквіту давньослов’янської держави Київська Русь – назві, прийнятій істориками на початку XVІІІ ст. для однакового застосування при згадці наддержави. З іншого боку київський дитинець прийнято називати істориками “Місто Володимира” – на ім’я князя Володимира Великого, який збудував його в період свого князювання (970-988рр.). Незважаючи на археологічні розкопки, які говорять про те, що перші поселення на території Києва засновані у VІ ст., столицею стародавньої держави Київ став з VІІІ-IX ст.

Саме за Володимира Великого поселення набуло вигляду укріпленого міста, обнесеного земляним валом і ровом з кріпленнями з дерева, з в’їзною кам’яною брамою і займало площу 10-12 га. Усередині міста з’явилися перші кам’яниці – збереглися досі залишки княжого палацу княгині Ольги. Композиційним центром міста стала Десятинна церква, збудована за Володимира Святославича у 989-996 роках.

У наступні століття укріплення дитинця оновлювалися при Ярославі Мудрому (захищена територія міста була розширена до 70 га, збудовано Золоті ворота), потім у XVІІ ст. за Богдана Хмельницького та у XVІІІ ст. російським генерал-фельдмаршалом Мініхом. Подальший бурхливий розвиток будівництва Києва стерло з лиця землі залишки стародавніх валів та самого дитинця.

2. Десятинна церква – перша кам’яна церква Київської Русі, побудована на місці, де, за наказом князя Володимира, язичницькому богу Перуну були принесені в жертву двоє християн – немовля Іоанн і батько його Федір. Споруджено церкву було в 989-996гг. у період князівства Володимира Святославовича, який виділив на її будівництво десяту частину князівських доходів – десятину. Звідси й виникла назва храму. Храм був закладений на честь Успіння Божої Матері і був хрестово-купольним шестистовпним храмом. Десятинну церкву прикрашала мозаїка, фрески, різьблені мармурові та шиферні плати (ікони, хрести та посуд привезли з Херсонесу Таврійського (Корсуня)).

Тут були поховані Володимир Святославович та його дружина – візантійська царівна Ганна, сюди ж із Вишгорода привезли порох княгині Ольги. Наприкінці 1240р. орди хана Батия, захопивши Київ, знищили Десятинну церкву – останню схованку киян. Під час жорстокої різанини, влаштованої татаро-монголами, безліч киян спробували сховатися у храмі. Під натиском людей церква не витримала і впала, поховавши під собою городян.

У 30-х XVII ст. з ініціативи митрополита Петра Могили почалися перші розкопки і було знайдено саркофаг князя Володимира та його дружини Анни. З ініціативи П.Могили у 1635р. на місці Десятинної церкви було збудовано храм на честь св. Миколи, який простояв до 1824р. Це була маленька церква, що називалася, як Церква Різдва Пресвятої Богородиці. П.Могила залишив по смерті тисячу золотих на відновлення Десятинної церкви. Будівництво нового храму (1828-1842рр.) у візантійсько-московському стилі, який не мав нічого спільного з первісною будовою, коштувало понад 100 тис. рублів золотом. Іконостас склали з копій ікон іконостасу Казанського собору Петербурзі.

Кілька цегли Десятинної церкви було закладено 31 липня 1837р. у фундамент Червоного корпусу Київського університету, що мало символізувати зв’язок Київського університету Св. Володимира з просвітницькою спадщиною рівноапостольного князя, як Хрестителя Русі. У 1928р. Десятинну церкву було знищено радянською владою. Археологічні знахідки зберігаються у заповіднику Софійський музей, у Національному музеї історії України. На сьогодні ухвалено рішення відмовитися від відновлення будівлі. Комплекс археологічних розкопок, як і весь комплекс Софії Київської, знаходиться під захистом ЮНЕСКО.

3. Західний (Великий) палац – займав невелику площу і знаходився перед Десятинною церквою, що вражав своєю розкішшю. Західна сторона палацу була головною резиденцією князя Володимира. Причому поздовжня вісь Десятинної церкви точно перпендикулярна до осі палацу. Ймовірно, перед храмом були встановлені чотири скульптури коней, привезені Володимиром з Херсонеса, як у Константинополі чотири знамениті коні скульптора Лісиппа, що були вивезені з Олімпії та встановлені перед Софійським собором.

Вважають, що загальна довжина будівлі сягала 70—72м. Центральне, майже квадратне в плані приміщення (9х8м за внутрішніми розмірами), очевидно, було вестибюлем палацу, де могли розміщуватися сходи на 2-й поверх. Перекривалося приміщення швидше за шатровим верхом. З двох сторін до центрального приміщення примикали витягнуті в плані крила. Можливо, фасади нижнього поверху мали відкриті аркади перед парадними залами, у верхньому – розташовувалися житлові приміщення. Цегляні частини стін не збереглися, але по уламках цегли видно, що він був подібний до цеглини Десятинної церкви.

4. Південний палац – розташувався з південного заходу під кутом до Десятинної церкви, що відокремлював площу від головної вулиці міста, і був, можливо, княжою гридницею, тобто парадною залою, де збиралася дружина. Палац мав тричасткове планування: витягнуте в плані середнє приміщення та два квадратні — з обох боків. Фундаменти були закладені порівняно неглибоко (60 см) за дуже великої товщини (170 см). Фундамент, кладка та цегла цієї будівлі такий самий, як у Західному палаці. У центральному приміщенні, ймовірно, знаходився великий зал, а в бічних — вежі зі сходами на 2-й поверх.

5. Золоті Ворота – єдина брама, що збереглася з часів Київської Русі. З’явилися за часів князя Ярослава Мудрого і згадуються в літописі 1037р. Ця найстаріша оборонна споруда Київської Русі служила головною брамою стародавнього Києва, а сьогодні є символом столиці та однією з його головних пам’яток. Якщо підійти з боку Золотоворітської та заглянути всередину через залізну герцю, то можна розглянути залишки стародавніх пілонів різної довжини, викладених у давній візантійській техніці «opus mixtum». Збереглися і фрагменти прикладок, виконаних у техніці кладки ХІст. Це сліди зміцнювальних конструкцій, що з’явилися після деформації стін та склепінь воріт після спроб штурму.

6. Софійські ворота – Градські (Батиєві) ворота, споруджені наприкінці X ст. під час створення оборонної системи Верхнього граду – міста Володимира. Через ворота полчища Батия увірвалися до дитинця. Фундаменти Софійських воріт були дві паралельні стіни 6-ти метрової довжини. Під чотиригранною вежею воріт знаходився високий арочний проїзд шириною 4м і, ймовірно, підйомний міст.

Конструкція Софійської брами спочатку створювалася з дерева і складалася з клітей, зведених у два яруси з надбрамними бойовими вежами-стрільницями, які вінчали пірамідоподібні дахи зі зручними майданчиками для стрільби з луків та самострілів (давньоруських арбалетів). Лише пізніше (1017-1026 рр.) брама була розібрана, знову зведена з плінфи і каменю, ставши головним в’їздом і ключовим вузлом оборони міста Володимира. Руїни воріт було розібрано 1798г. Фундаменти їх позначені червоним кварцитом на розі вулиць В.Житомирської та Володимирської.

7. Софійський собор – найбільша архітектурна споруда, побудована князем Ярославом Мудрим в 1037р., яка зберегла до наших днів не тільки багатство стародавньої архітектури, а й мальовниче оздоблення XI ст. – мозаїки та фрески (260 кв.м справжніх мозаїк XI ст., близько 3 тис. кв.м фресок). Релігійні та державні ідеї того часу знайшли втілення у мистецькому образі Софії Київської. Ансамбль мозаїк прикрашає головний вівтар храму Софії. Увійшовши до Собору, погляд приковує велична постать богоматері Оранти, розміщеної у склепінні вівтаря.

Фрески Софійського собору — найцікавіше джерело відомостей про життя князівського двору й тодішнього побуту. Це єдине зібрання живопису часів Київської Русі. На стінах собору збереглися графіті – давньоруські написи, які є найважливішим документом датування розписів. Очевидно, у центральній частині будівлі роботи виконані у 40-ті, а в галереях — у 60-ті XI ст. Мозаїки та фрески Святої Софії Київської — визначна пам’ятка середньовічного монументального мистецтва. Поряд із уславленими ансамблями Равенни, Венеції, Монреалі, Дафні, Палермо, стародавнього Константинополя вони займають чільне місце у скарбниці світової культури. Софійський собор внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

8. Кирилівська церква – другий храм після Софійського собору, що зберігся з часів Стародавньої Русі в первозданному вигляді. Це унікальна пам’ятка архітектури та монументального живопису. Храм заснований чернігівським князем Всеволодом Ольговичем (XII ст.) і був родовою усипальницею Ольговичів. Названо храм на честь святого Кирила – покровителя князя. За літописом перше поховання (дружини Всеволода) датується 1179р., а у 1194р. був похований київський князь Святослав Всеволодович. Тут збереглися фрески ХІІ ст., розписи ХVІІ ст. та олійні фрески XIX ст. При реставрації ХVII-ХVIII ст. храм набув рис українського бароко.

До нашого часу збереглося до 800 кв.м давньоруських фресок, які мають аналогів у жодному з пам’яток православного світу. Серед олійного розпису, виконаного під час реставрації в XIX ст., особливе місце займають роботи відомого художника М.Врубеля, чию Богоматір порівнюють із Сикстинською Мадонною. З 1929р. церкву оголосили історико-культурним заповідником, і з 1965г. входить до складу заповідника “Софія Київська”. Сьогодні церква – це не лише музей, а й діючий храм.

9.Києво-Печерська Лавра – заснована у 1051р. ченцем Антонієм, який створив тут перші молитовні громади, оселившись у печерах майбутнього Печерського монастиря. Саме від печер і бере свою назву монастир. На прохання Антонія, князь Ізяслав подарував монастирю територію, що включає всю гору над печерами. У 1062р. монастир було названо Печерським. З кінця ХІ ст. починається розбудова монастиря. Були зведені Успенський собор, Троїцька надбрамна церква та Трапезна. Саме у стінах Печерського монастиря 1113р. літописець Нестор пише «Повість временних літ» — основне джерело сучасних знань про Київську Русь.

Статус Лаври монастир отримав у 1688р. Києво-Печерський монастир стає духовним та культурно-просвітницьким центром. У середині XVIII ст. було сформовано унікальний архітектурний ансамбль Лаври, що зберігся донині. Києво-Печерська Лавра стала найбільшим монастирем Київської Русі, площа якого складала близько 30 га. Територія монастиря включає ближні і далекі печери.

Варто відзначити Дзвіницю (96,5 м), яка до XX ст. була найвищою спорудою у Києві. У 1920р. монастир закрили, зробивши на його території музейне містечко. У 1941р. було підірвано Свято-Успенський собор. Тільки у 1988р. Лавра була відкрита, а 1990р. внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У 2000р. відновлено Успенський собор. Сьогодні на території Лаври є музеї, унікальні святині, а в печерах є мощі святих.

10. Видубицький монастир – розташований в урочищі Видубичі, на пагорбі над Дніпром. За легендою тут “видибал” на берег язичницький ідол Перуна, скинутий у Дніпро князем Володимиром. За іншими джерелами назва Видубичі походить від переправи через Дніпро. Крім того, виникненню назви міг послужити й підземний монастир, який згодом “видибав” на поверхню. Видубицький монастир заснований у ХІ ст. сином Ярослава Мудрого, князем Всеволодом Ярославичем. У 1070р. на схилі Дніпра було закладено головний храм монастиря – собор Св.Михайла, який частково зберігся донині.

У 1199р. церква була укріплена підпірною стіною для захисту від зсувів. Монастир був духовним центром, центром світського життя Києва (тут проводили переговори князі, працювали вчені та літописці). Наприкінці XIII ст. скит занепав. У XVI ст. частина церкви обвалилася. У 1696-1701 рр. у монастирі було зведено Георгіївський собор, в якому зберігаються мощі святого Георгія, великомучениці Варвари, Іоанна Дамаскіна та ін. Також було зведено церкву Преображення Господнього, яка славиться своїм унікальним різьбленим іконостасом, виконаним у вигляді родоводу. У 1833р. було збудовано дзвіницю.

Сьогодні при монастирі працюють притулок для літніх священнослужителів, школа для дітей із незаможних сімей, майстерні, школа церковного співу та лікарня. Раніше на території монастиря існував цвинтар. Наразі збереглося 13 поховань, серед яких могили знаменитого педагога К.Ушинського та подружжя Ханенків. На території є криниця, в якій можна набрати цілющу воду.